поставить закладку

 
  стороны света №6 | текущий номер союз и  
Эдуард ХВИЛОВСКИЙ
ПЕРЕВОДЫ ИЗ СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ ПОЭЗИИ
  страница Эдуарда Хвиловского на СОЮЗе И Редакция журнала 'Стороны света'версия для печати  
Олег РОМАНЕНКО

   САМОТНIСТЬ З УСКЛАДНЕННЯМ

Окрім степів, тут одна лише ніч, ніч без упину.
Здається, наш поїзд у захваті від навколишньої діри.
Цей упертюх віслюк зупиняється на три години
Перш ніж простояти, як мінімум, іще півтори.

Така вже ніч. Навіть небо зупинилось. Небо навіть.
Стоїмо у чотирьох неосяжних степів на розі.
Ніч править своє. А часом і наше править.
Просто бере і зупиняє поїзд на півдорозі.

Треба було купувати якщо не колеса, то хоча б копита.
Зроду б не знали про існування мерзенних колій.
Страшенно хочеться попоїсти і попопити,
А темно взагалі так, що хоч повиколюй.

Але чи хто-небудь із нас здогадується, які ми ниці ?
Звинувачувати ніч у відсутності електрики та чаю!
Це неправда, що ніч цікавлять такі дрібниці.
У мене підозра, що вона навіть поїзда не помічає.
ОДИНОЧЕСТВО С ОСЛОЖНЕНИЕМ

Кроме степей только ночь здесь. Ночь без просвета.
Видно, наш поезд попал в поле зрения чёрной дыры.
Ну и осёл! Три часа, как огромное жаркое лето,
да ещё полтора простоять у безвестной норы.

Так уж случилось, и даже всесильное небо
остановилось. Оцепенело даже оно.
Ночь знает своё и наше, конечно. Феба
не спрашивая, стопорит нас на полдороге. Такое кино.

Скупить бы, ну, не колёса, хотя бы копыта -
сроду б не ведали о наличии этих путей.
Страшно хочется пить и есть, пусть из небес,
из ведра, из корыта.
Темень такая - выколи сколько хочешь очей.

Кто-нибудь хоть понимает, что лишь профаны
обвинить могут ночь в происшедшем, в отсутствии чая?
Для неё мелочь, уверен, все наши планы.
Думаю, она даже поезда нашего не замечает.
   * * *

Ні, я не знав біди,
Я не носив хрести -
Очі не відведи,
Руки не відпусти.

Завтра іду на бій,
Завтра мене не ста...
Не розімкни обійм,
Не заховай вуста.

Погляд останній мій...
Завтра мене кудись...
Тільки не зрозумій,
Тільки не схаменись.
* * *

Нет, я не знал беды.
Я не носил кресты.
Очи не отведи.
Руки не отпусти.

Завтра на бой, мой друг.
Завтра меня не ста...
Не размыкай же рук,
Не отводи уста.

Взгляд в никуда лови.
Завтра меня - в ничто...
Всё только не пойми.
И застегни пальто.
Тарас ФЕДЮК

   МОЙСЕЙ

Ще трохи, - й вони вкаменують мене.
Пісок насипали руками
          віками.
Ні птиця не перелетить, ані камінь,
          ні амен,
що губи мені розітне,

Лиш марево звір заблукалий жене,
і тихо ковза на мій ніж празниковий
ненависть, яка - не зі зла,
          а з любови.
Ще трохи, - й вони вкаменують мене.

Якби мені очі, і слово дурне,
й знання про дорогу - заліплені воском…
Ці люде, вони не від Бога -
          від Босха.
Ще трохи, - й вони вкаменують мене.

Ще трохи, - й вони вкаменують мене…
І дійдуть - не перші, так треті - крізь темінь…
І вітер з пустелі
          в селі Віфлеємі
порожніми яслами тихо гойдне.

МОИСЕЙ

Сморгни - и каменьями тут же побьёт
народ. Он песок насыпает руками
          веками.
Ни птица не перелетит, и ни камень,
          ни амен,
что губы мои разомкнёт.

Там в мареве зверь неизвестный бредёт,
и ненависть к лезвию льнёт и не льнёт,
но - любя. Только с этой любовью
          животной...
Сморгни - и каменьями тут же побьёт.

О, если бы очи, и весть, и приют -
хоть след на дороге!.. Залеплены воском.
Сии человеки - не Бога,
          но Босха.
Сморгни - и каменьями тут же побьют.

Сморгни - и каменьями тут же побьют...
Дойдут пусть не первые - третьи сквозь темень...
И ветры пустыни
          в селе Вифлееме
пустыми яслями тихонько качнут.


Сергей МЕКЕДА

   МIСТ

Люблю цей мiст. Зiгнувши спину,
у позi старця чи калiки
вiн розсипається невпинно
i роздiляє нас навiки.

Хиткий цей мiст i ненадiйний
поволi брякне, сохне, в'яне.
Пройшлись по ньому конi, вiйни,
погнувши ребра дерев'янi

Коли ж надломленi колiна
спадають стомлено у воду
понад рiкою туга лине.
Люблю цей мiст немов свободу.

МОСТ

Люблю сей мост. Он спину выгнул,
он в позе старого калеки
вот-вот рассыплется невинно
и разведёт с тобой навеки.

Непрочен мост, конвой невольный,
скрипит, ветшает. Тыщи вёдер
он перенёс; коней и войны;
прогнулся брёвнами из рёбер.

Когда надломлены колени
усталые в речную воду,
над речкой - радуги каленье.
Люблю сей мост - свою свободу.


©  перевод: Эдуард Хвиловский   Републикация в любых СМИ без предварительного согласования с автором запрещена.
© Copyright журнал "Стороны света"   При перепечатке материала в любых СМИ требуется ссылка на источник.
НАШИ ДРУЗЬЯ И ПАРТНЁРЫ
МОСКОВСКИЙ КНИЖНЫЙ ИНТЕРНЕТ-МАГАЗИН ЗОНА ИКС
 поиск в Зоне ИКС:
  Яндекс цитирования Rambler's Top100